такі різні
такі однакові
шаблонами неординарності заповнюється простір
параметри субкультури як вимоги для сортування сміття
слова мого "братца-волка" (втраченого, загубленого десь на дорозі від себе до щастя): "одновременно хочеться бегать и прыгать и сесть и разрыдаться; признаваться в любви первой понравившейся девушке и послать всех куда-то; заняться учебой и подтянуть оценки и нажраться так, чтобы три дня не выходить из дома... я будто разом кричу "ну давай! кто смелей?" и хриплю "оставьте меня, пожалуйста...." "
думали ми завжди майже однаково. ось і зараз мої думки вилились його словами..
все дійсно так... ПО-РІЗНОМУ. протиріччя в собі в бажаннях в крові плаває чіткою визначеністю бажань мрій сподівань.
всередині крик чи то минулого чи майбутнього. щось не так. все йде за планом - так і має бути. говорити на різні лади. відповідати різними голосами різні варіанти себе.
ні з ким говорити. всі безмежно цікаві. пошуки себе? криза якого віку?
образ Міста замінює образ Світового дерева.
все так... змінюється у нерухомому світі. баченя постійного прогресу паралельно із якимось внутрішнім розкладом/розпадом світу.
про це нікому казати. всі й так знають. всі мовчать/пишуть про це у книгах сучасної літературі, де так легко знайти себе - від родимки під лівою рукою до втраченого кохання і вчорашньої бутилки пива...
і... ні=чо=го. моя багатовекторність стає точкою звичної прямої.